Вчора сльози заважали писати - заливали нагло в голові думку, і далі вона не рухалась. Ідуть від нас найкращі, найулюбленіші друзі, і нам себе стає зовсім шкода, бідних сиріток.
Дяк таке починав займати місце всюди, де з"являвся, що не знаю і не уявляю навіть, коли воно заповниться, приміром, на "Спасі", чи на "Покрові", чи на гулянках із друзями, чи перед Оперним театром із коником... Діти каталися на конику тоді, якщо могли віршик розказати, чи пісеньку заспівати. Спеціально готувалися, щоб були різні вірші, і Дяк покатав на Каштані.
Закохався Дяк в коня з першого погляду - поїхав у село до друзів на забаву, а приїхав на коні. Так разом і почали жити на іподромі, чи на СКА.
Я гордився знайомством! Всі розмови, походи, забави, чи просто пиятики, були наповнені інформацією, котрої було море. Вона не закінчувалась і повторювалася вкрай рідко, і з новими деталями, яких, знову ж таки - море. Емоційно завжди, гарно і оптимістично, так що в світі все ставало добре, як і було завжди.
Ми колись у Дніпропетровську зійшли з чайки вдвох на базар. Купити цибулі до борщу. Вигляд був - самий кращий. Обоє в полотняних шароварах, в Дяка - крилатка на голе тіло, а я - босий. Чорні, як вугрі. Тільки пригнали чайку з Європи і піднімалися вверх Дніпром в Київ. Йдемо містом, яке не знаєм. Зупинили малого безпритульного, щоб завів нас дворами на базар, а ми його нагодували морозивом.
- Чого, питаємся, книжки носиш в авосьці? Виявилося, що нема штанів з великими кишенями, і тому дуже важко красти книжки в магазинах і виносити під сорочкою. А читати він любить найбільше за все. Навіть, коли пацани клєй нюхають, він не нюхає, а читає. Оце - так.
Заходимо в цей момент нагодувати малого морозивом, а самим випити пива у місцеве завєдєніє "Півнушка-Паб". Фасад - акуратний, вікна - великі, тягне на хороший пивняк. І тут нас відмовляються обслуговувати, бо ми не так виглядаємо, а у них, виявляється, ресторан. Дніпропетровський варіант перекладу слова "Паб".
Тут вступає Дяк: - То для того, щоб ви нас обслуговували, нам потрібні краватки? Мадам власниця підтверджує, що в краватках нас завжди чекає.
Мандруємо ми через дорогу і купляємо в магазині старого одягу малому - штани з супер великими кишенями і три офігенні широчезні англійські краватки, одягаємо на голе тіло і заходимо назад.
Мадам не знала, що сказати, і малий з"їв морозиво, а ми замість пива попили горілки.
Потім вирішили взяти малого на чайку джурою, і Дяк придумав, що той може жити і читати книжки сліпим дітям в інтернаті, де працює Дяка сестра. І мені досі шкода, що малий злякався скочити в трюм і відійти від берега в трюмі (у нас тоді були проблеми з владою, і нас пасли).
Після того з Дяком пили часом п"ятдесять за здоров"я малого, бо з нього будуть люди однозначно.
Така от байка на вічну пам"ять про друга, брата, козака, мореплавця, тата львівського цеху шовкографії, Великого Ремісника, абсолютно творчого в житті, вихора - Сашка Дітчука.
Спочивай з миром.
 |
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
romanros
